Tygrys w ogrodzie

Marija Prymaczenko (1909–1997) jest ikoną sztuki ukraińskiej. Jej dorobek współtworzy dziedzictwo kulturowe Ukrainy. Wystawa „Tygrys w ogrodzie. Sztuka Marii Prymaczenko” to pierwsza w Polsce tak obszerna prezentacja twórczości artystki. Pokazywane na niej gwasze z lat 1982–1994 pochodzą z prywatnej kolekcji Eduarda Dymszyca i jest to wybór spośród setek stworzonych przez artystkę prac.

Przez ponad sześć dekad tworzyła we wsi Bołotnia na terenie Polesia, znajdującej się w połowie drogi między Kijowem a Czarnobylem, skąd nigdy nie wyjechała. Przeżyła Wielki Głód, drugą wojnę światową i katastrofę nuklearną w Czarnobylu, dożyła niepodległej Ukrainy. Jako twórczyni ludowa została „odkryta” w 1935 roku, a następnie zatrudniona w charakterze hafciarki w Centralnej Pracowni Eksperymentalnej przy Muzeum Sztuki Ukraińskiej na terenie Ławry Peczerskiej w Kijowie. Jej prace były pokazywane na Pierwszej Republikańskiej Wystawie Sztuki Ludowej w Kijowie w 1936 roku, a następnie na wystawie światowej w Paryżu w 1937 roku i w wielu europejskich miastach, m.in. w Warszawie, Pradze, Sofii. Była malarką, hafciarką, zajmowała się ceramiką, tworzyła ilustracje do książek dla dzieci. Stała się ludową artystką profesjonalną. Od lat 60. prowadziła szkołę artystyczną w Bołotni. Tworzyła do końca życia.

Po inwazji Rosji na Ukrainę prace Prymaczenko nabrały szczególnego znaczenia, także ze względu na ich antywojenne przesłanie. W 2022 roku spłonęło Muzeum Historii Lokalnej w Iwankowie niedaleko Bołotni, skąd udało się uratować część znajdujących się tam obrazów malarki. Wystawa Marii Prymaczenko w Muzeum Sztuki Nowoczesnej w Warszawie jest kontynuacją działań na rzecz popularyzacji kultury ukraińskiej.

W swojej twórczości ukazywała relację między człowiekiem a naturą, czerpiąc z ludowych tradycji Polesia pełnych symboli i metafor. Malowała ludzi, zwierzęta i rośliny w ich codziennym otoczeniu. Jej obrazy świata zbudowane na obserwacji codzienności Bołotni podlegają magicznej transformacji – nie tyle portretują rzeczywistość, ile starają się ją wspierać i wpływać na jej pomyślny los, mają działać jak zaklęcia. Jednym z tematów jej malarstwa były zarówno mitologiczne, jak i inspirowane pogańskimi wierzeniami wizerunki fantastycznych stworzeń i ptaków (Zwierz Śmichun się śmieje – Ludzi się nie boi; Zwierz człapun człapie, oczami błyska, ustami mlaska. Człapun – dzikus; Z ludzi się śmieje leśna caryca). Na jej charakterystyczne bestiarium, zawierające liczne przedstawienia „uczłowieczonych stworzeń”, ukazanych w archaicznej kompozycji z głowami na wprost i ciałami z profilu składa się wiele rozbudowanych alegorii, często wyrażających sądy moralne, drwiących z ludzkich przywar albo celebrujących urok codzienności (Mówi wydra: –Lepiej przyjaźnić się z wężem niż z pijakiem-mężem; Bestia błaga gorzką gorzałkę: – Wróć, zabawimy się. – Już nigdy tu nie wrócę).

Rozpoznawalny styl Marii Prymaczenko to dekoracyjna linia, płaska i intensywna plama barwna. Początkowo używała wodnej farby akwarelowej, z czasem malowała już tylko gwaszem (farbą wodną z domieszką kredy). Istotnym czynnikiem mającym także transformacyjną moc jest język – Prymaczenko do swoich prac dodaje krótkie poetycko-opisowe tytuły, które rozszyfrowują niekiedy treść obrazów lub są dedykacjami lub życzeniami, a także przetworzonymi cytatami z ludowych pieśni (Daję słoneczniki tym, którzy lubią pracować na roli, i kochają wszystkich ludzi na ziemi; Ofiaruję czerwone maki ludziom, Żeby nie byli hulakami, Żeby świętą ziemię kochali i na niej pracowali).

Wspomniany w tytule wystawy ogród reprezentuje naturę, która harmonijnie współistnieje z człowiekiem i dzięki jego pracy obdarza wszystkich swoją obfitością, a tygrys jest symbolem tego, co tajemnicze, fantazyjne i dzikie (Wszedł tygrys do sadu i zachwyca się, że jabłonie obrodziły, jabłek zatrzęsienie). Może też wskazywać na podejmowane próby znalezienia reprezentacji dla tego, co niebezpieczne. Po katastrofie czarnobylskiej Prymaczenko stworzyła także cykle prac związane z zagrożeniem atomowym i wojną (Wojna atomowa – niech będzie przeklęta! Żeby ludzie jej nie znali, łez nie wylewali!). Dzięki sile surrealizującej wyobraźni, poczuciu humoru, a także pewnej dozie optymizmu w jej pracach dominuje humanistyczny przekaz i wizja harmonijnego współistnienia światów ludzkiego i pozaludzkiego. Prymaczenko marzyła, „by ludzie żyli tak, jak kwitną kwiaty”.

Planujesz przyjść na wystawę i chcesz uniknąć kolejek? Te informacje są dla Ciebie!

Ekspozycja Tygrys w ogrodzie. Sztuka Marii Prymaczenko powstała w oparciu o prace pochodzące z kolekcji Eduarda Dymszyca i jest kontynuacją projektu prezentowanego w 2022 roku w Muzeum Narodowym we Lwowie imienia Andrzeja Szeptyckiego. Wystawienie tych dzieł w Polsce jest możliwe również dzięki współpracy z Fundacją Rodziny Prymaczenko, która roztacza opiekę nad dziedzictwem artystki.

• • •

ТИГР У САДУ.МИСТЕЦТВО МАРІЇ ПРИМАЧЕНКО

Марія Примаченко (1909–1997) — ікона українського мистецтва. Її досягнення вносять свій внесок у культурну спадщину України. Виставка «Тигр у саду. Мистецтво Марії Примаченко» – це перша така масштабна презентація творчості художниці у Польщі. Представлені тут роботи 1982–1994 рр. із приватної колекції Едуарда Димшицa, відібрані з сотень створених мисткинею творів.

Понад шість десятиліть працювала у селі Болотня на Поліссі, на півдорозі між Києвом і Чорнобилем, звідки ніколи не виїжджала. Пережила Голодомор, Другу світову та Чорнобильську катастрофу, дожила до незалежної України. У 1935 році її «відкрили» як народну художницю, а потім взяли на роботу вишивальницею до Центральної експериментальної майстерні Музею українського мистецтва при Києво-Печерській Лаврі. Її роботи були представлені на Першій республіканській виставці народного мистецтва у Києві в 1936 році, а потім на Всесвітній виставці у Парижі в 1937 році та багатьох містах Європи, зокремa, у Варшаві, Празі, Софії. Вона була маляркою, вишивальницею, керамісткою, створювала ілюстрації до дитячих книжок. Стала професійною народною художницею. З 1960-х років керувала художньою школою у Болотні. Творила до кінця життя.

Після вторгнення Росії до України твори Приймаченко набули особливого значення, з огляду на їхній антивоєнний заклик. У 2022 році краєзнавчий музей в Іванкові біля Болотні був зруйнований російськими окупантами, але деякі картини художниці там вдалося врятувати. Виставка Марії Примаченко у Музеї сучасного мистецтва у Варшаві є продовженням заходів, спрямованих на популяризацію української культури.

У своїй творчості мисткиня показала стосунки людини і природи, спираючись на народні традиції Полісся, сповнені символів і метафор. Вона малювала людей, тварин і рослини в їхньому повсякденному оточенні. Її образи світу, побудовані на спостереженнях за повсякденним життям Болотні, піддані магічній трансформації – вони не стільки зображують дійсність, скільки намагаються її підтримати та вплинути на її щасливу долю, мають діяти як заклинання. Однією з тем її картин були образи міфологічних та фантастичних істот і птахів, навіяні язичницькими віруваннями (Звір Сміхун сміється – людей не боїться; Шлапун шаркає, очима блискає, ротом цмокає. Шлапун - дикун(?); Лисиця-цариця з людей сміється). Її характерний бестіарій, що містить численні зображення «олюднених істот», зображених в архаїчній композиції головами у фас та тілами у профіль, складається з багатьох складних алегорій, які часто виражають моральні судження, висміюють людські пороки або оспівують чарівність повсякденного життя (Каже видра:«Краще дружити із вужем, Ніж із п’яницею-мужем»; Чудовисько благає, Гірку горілку:– «Повернися, будемо гулять».– «Уже мені нема часу сюди повертать».

Впізнаваний стиль Марії Примаченко – це декоративна лінія, плоска та інтенсивна колірна пляма. Спочатку авторка використовувала акварельні фарби, але з часом писала лише гуашшю (водною фарбою з домішкою крейди). Мова є важливим чинником, який також має перетворювальну силу – Примаченко додає до своїх творів короткі віршовані та описові назви, які інколи розшифровують зміст образів або є присвятами чи побажаннями, а також опрацьовані цитати з народних пісень (Дарую соняшника тим, Котрі люблять на землі робить, І люблять людей усіх на землі; Дарую червоні маки людям, Щоб не були гуляки, Щоб землю святу любили - І на ній робили.).

Сад, зазначений у назві виставки, уособлює природу, яка гармонійно співіснує з людиною і завдяки її праці дарує кожному свій достаток, а тигр є символом таємничого, химерного та дикого (Зайшов тигр у садок, І милується, Що вродило яблука, Тільки винось). Це також може вказувати на спроби знайти відображення того, що є небезпечним. Після Чорнобильської катастрофи у Примаченко також була серія робіт, пов’язаних з ядерною загрозою і війною (Атомна війна – Будь проклята вона! Щоб люди не знали, Й горя не мали!). Завдяки силі сюрреалістичної уяви, почуттю гумору та певній долі оптимізму в її творах домінує гуманістичне послання та бачення гармонійного співіснування людського та нелюдського світів. Примаченко мріяла, «щоб люди жили, як цвітуть квіти».


Виставка Тигр у саду. Мистецтво Марії Примаченко створена на основі творів із колекції Едуарда Димшицa та є продовженням проекту, представленого у 2022 році у Львівському Національному музеї імені Андрея Шептицького. Експозиція цих робіт у Польщі також можлива завдяки співпраці з Фондом родини Примаченко, який опікується спадщиною мисткині.