Kto napisze historię łez

Od ponad stulecia trwa spór o prawa reprodukcyjne kobiet. Ścierają się tu odmienne wizje społeczeństwa i państwa, roli religii i granic wolności jednostki. Kto ma w tej sprawie decydujący głos: społeczności czy same kobiety? Kwestia ta potrafi fundamentalnie dzielić i prowokować akty agresji. W sporze ginie opis osobistych, jednostkowych doświadczeń, a przede wszystkim – kobieca perspektywa.

[Українська версія нижче]
„Kto napisze historię łez” to wystawa o relacji między kobiecym ciałem a represyjnym prawem. Jej tytuł został zapożyczony z pracy amerykańskiej artystki Barbary Kruger i podkreśla żmudny proces dochodzenia kobiet do swoich praw. Prezentowane na wystawie dzieła starają się przełamać impas, jaki zapanował w debacie nad aborcją, przekroczyć kryzys języka werbalnego i wizualnego. Celem jest wyjęcie tematu aborcji spod władzy politycznych klisz. Artystki opierają się na prawdziwych historiach i wprowadzają do swoich realizacji całe spektrum wizualno-poetyckich odniesień, wyobrażeń i symboli, które oddają złożoność doświadczenia związanego z byciem w ciąży i aborcją.

To konkretne, ludzkie doświadczenie przez lata było tematem tabu, o którym nie można było i nie wypadało mówić. Wystawa mierzy się zarówno z tym społecznym wyparciem, jak i egzystencjalnym charakterem tego doświadczenia. Dlatego pokazujemy dzieje walki o prawa reprodukcyjne kobiet – wydarzenia historyczne, które wyznaczały kolejne etapy tej batalii, oddajemy głos jej uczestniczkom, ale także przyglądamy się tematowi aborcji poprzez emocje, które nadają jej wymiar egzystencjalny i jednostkowy. Wszystko to znajdziemy na przykład w cyklu akwafort Pauli Rego z 1999 roku, zatytułowanym Abortion series (O aborcji). Przedstawione w duchu realizmu sceny cierpienia, opuszczenia i beznadziei odegrały kluczową rolę w batalii o prawa reprodukcyjne w Portugalii w 2007 roku.

[MORE]Walka o prawa kobiet toczy się na całym świecie i jest związana z przemianami współczesnych społeczeństw. Prezentujemy prace odnoszące się do doświadczenia kobiet z Argentyny, Hiszpanii, Irlandii, USA, Portugalii czy Polski, z krajów, które w ostatnim czasie stały się miejscem masowych protestów i gorącej publicznej debaty. Debaty, która w przeważającej mierze – choć nie od razu – kończyła się przyznaniem kobietom pełni praw reprodukcyjnych.

Architektura wystawy stworzona została przez niemiecką architektkę Johannę Meyer-Grohbrügge. Nawiązuje ona do historycznej ekspozycji „Womanhouse” (Dom kobiet) z 1972 roku, która uznawana jest za jedną z pierwszych wystaw sztuki feministycznej. Grupa studentek Kalifornijskiego Instytutu Sztuki (CalArts) wyremontowała przeznaczoną do wyburzenia kamienicę w Los Angeles i, pod okiem swoich profesorek Judy Chicago i Miriam Schapiro, zamieniła ją w surrealną, przesączoną erotyką i humorem, instalację artystyczną odpowiadającą różnym sferom życia kobiet. Meyer-Grohbrügge tę domową przestrzeń monumentalizuje, a miękka, stworzona z tkanin architektura przybiera kształt waginy, „początku świata”.

Artystki
Archiwum Protestów Publicznych, Artists’ Campaign to Repeal the Eighth Amendment, Anne Maree Barry, Anna Beata Bohdziewicz, Andrea Bowers, Cecily Brennan, Tony Cokes, Cecelia Condit, Elektra KB, Rachel Fallon, Viola Głowacka, Guerrilla Girls, Patricia Hurl, Teresa Jakubowska, Anna Janczyszyn-Jaros, Maja Kleczewska & Łukasz Chotkowski, Dominika Kowynia, Barbara Kruger, Ewa Kuryluk, Alice Maher, Ana Mendieta, Fina Miralles, Mia Mullarkey, Małgorzata Mycek, Joanna Piotrowska, Luiza Prado de O. Martins, Paula Rego, Mariela Scafati, Agata Słowak, Elena Tejada-Herrera, Teresa Tyszkiewicz, Weronika Wysocka

Oświadczenie rodzica / opiekuna do pobrania: [PLIK=324]

Уже понад століття триває дискусія про репродуктивні права жінок. На цьому полі ведуть двобій різні бачення суспільства й держави, ролі релігії та меж свободи особистості. Хто у цій справі має вирішальний голос: суспільство чи самі жінки? Це питання спроможне фундаментально ділити людей і спричиняти агресію. У цій суперечці розмивається опис особистих, індивідуальних досвідів, передовсім — жіноча перспектива.

«Хто напише історію сліз» — це виставка про відносини між жіночим тілом і репресивним законодавством. Її назва запозичена з праці американської художниці Барбари Крюґер й робить акцент на виснажливому процесі здобуття жінками своїх прав. Представлені на виставці твори — це спроба побороти застій, що запанував у дискусії про аборт, подолати кризу вербальної й візуальної мови. Її мета — звільнити тему аборту від влади політичних кліше. Художниці беруть за підґрунтя справжні історії та вводять у свої роботи цілий спектр візуально-поетичних алюзій, уявлень і символів, що передають складність досвіду, пов’язаного з вагітністю й абортом.

Це конкретні людські досвіди роками перебували під табу, про яке не можна було й не годилося говорити. Виставка ж працює водночас із цим суспільним витісненням і з екзистенційним характером цього досвіду. Тому ми показуємо історію боротьби за права жінок — історичні події, що визначали чергові етапи цієї битви, даємо слово її учасницям, але також розглядаємо тему аборту через емоції, які надають їй екзистенційного й індивідуального виміру. Усе це ми побачимо, наприклад, у циклі офортів Паули Реґо 1999 року, що називається «Abortion series» (Про аборт). Сцени страждання, самотності й безнадії, зображені в дусі реалізму, відіграли ключову роль у боротьбі за репродуктивні права в Португалії в 2007 році.

Боротьба за права жінок ведеться по всьому світу, вона пов’язана зі змінами сучасних суспільств. Ми експонуємо праці, присвячені досвіду жінок із Аргентини, Іспанії, Ірландії, США, Португалії чи Польщі, з країн, які в останні роки стали місцем масових протестів і гарячої публічної дискусії. Дискусії, яка переважно — хоча не одразу — завершувалась визнанням повноти репродуктивних прав жінок.

Архітектура виставки була створена німецькою архітекторкою Йоанною Меєр-Ґробрюґґе. Вона відсилає до історичної експозиції «Womanhouse» (Дім жінок) 1972 року, яка вважається однією з перших виставок феміністичного мистецтва. Група студенток Каліфорнійського інституту мистецтв (CalArts) відремонтувала будинок у Лос-Анджелесі, що підпадав під знесення, і під наглядом своїх професорок Джуді Чикаґо й Міріам Шапіро перетворила його на сюрреалістичну, просякнуту еротикою й гумором художню інсталяцію, присвячену різним сферам життя жінок. Меєр-Ґробрюґґе монументалізує цей домашній простір, а м’яка, створена з тканин архітектура, набуває форми вагіни, «початку світу».

Художниці
Архів громадських протестів, Artists’ Campaign to Repeal the Eighth Amendment, Анн Марі Барі, Анна Беата Богдзєвич, Андреа Баверз, Тоні Коукс, Сеселія Кондіт, Електра КБ, Рейчел Феллон, Віола Ґловацька, Guerrilla Girls, Патриша Герл, Тереса Якубовська, Анна Янчишин-Ярос, Мая Клечевська, Домініка Ковиня, Барбара Крюґер, Ева Курилюк, Еліс Мер, Ана Мендіета, Фіна Міраєс, Міа Маларкі, Малґожата Мицек, Йоанна Пйотровська, Луїза Прадо де О. Мартінз, Паула Реґо, Маріела Скафаті, Аґата Словак, Елена Техада-Геррера, Тереса Тишкевич, Вероніка Висоцька.

Тут ви знайдете описи деяких робіт