Opowieści okrutne. Aleksandra Waliszewska i symbolizm Wschodu i Północy

Biały kot grający na flecie z ludzką twarzą i rękami z pomalowanymi na ciemnozielono paznokciami

Muzeum Sztuki Nowoczesnej w Warszawie zaprasza na otwarcie wystawy Aleksandry Waliszewskiej 3 czerwca do Muzeum nad Wisłą.


„Opowieści okrutne” to wyprawa w fantastyczne uniwersum wizualne Aleksandry Waliszewskiej. Ponad dwieście prezentowanych prac ukazuje twórczość artystki w dialogu z nieobecnymi w zachodnim kanonie symbolistami z Polski, krajów bałtyckich, Czech i Ukrainy. Pozwala to spojrzeć w szerokim kontekście na zajmujące Waliszewską baśniowe motywy, apokaliptyczne scenariusze i przesiąknięte znaczeniami bałtosłowiańskie krajobrazy: mokradła, mroczne leśne ostępy, zagubione autostrady i ponure przedmieścia. Osnowę wizualnych opowieści artystki stanowi metafora, która odwołuje się do pierwotnych emocji – miłości, pożądania, niepokoju i lęku przed śmiercią.

Kuratorki wystawy Alison M. Gingeras i Natalia Sielewicz nadały tej największej dotąd prezentacji okazałego dorobku Waliszewskiej formę nieszablonowej monografii, inspirowanej przednowoczesnym kanonem historii sztuki, który stanowi szkielet artystycznego imaginarium malarki. „Opowieści okrutne” pomyślano jako wizualne drzewo genealogiczne artystki, na którym niesamowitej ikonografii Waliszewskiej nadano spekulatywny rodowód historyczny. Wystawa koncentruje się na właściwym zarówno artystce, jak i symbolistom dążeniu do wyzwolenia się spod reżimu realizmu i naturalizmu. Dzięki zaproponowanemu przez kuratorki szerokiemu ujęciu tematu „Opowieści” są swoistą „wystawą w wystawie” i upominają się o bardziej inkluzywne spojrzenie na ruch symbolistyczny, poszerzony o artystów z krajów bałtyckich i Europy Wschodniej.

Symbolizm wyłonił się jako stanowisko artystyczne „wobec poczucia przynależenia do tonącego świata, do ostatniego pokolenia w długim ciągu następujących po sobie przeszłości” oraz dekadencka odpowiedź na nadchodzący upadek dawnego porządku. Ten raczej ponury światopogląd rezonuje z naszą pełną niepokojów epoką, w której za sprawą Waliszewskiej owe idee odradzają się w XXI wieku. W dzisiejszych czasach wielkich przemian niepowtarzalne spojrzenie artystki na symbolizm wyposaża ją w język i estetykę, dzięki której może się ona przyjrzeć najgłębszym ludzkim niepokojom.

Twórczością Waliszewskiej, podobnie jak obrazami jej poprzedników, wydaje się rządzić logika snów. Stałymi motywami jej prac są konflikty na tle fizycznym i seksualnym, relacje między gatunkami, zachowania wampiryczne, uszkodzenia i hybrydyczność ludzkiego ciała. Artystka konsekwentnie eksploruje psychodeliczną i gotycką atmosferę rozmaitych topografii. W onirycznym pejzażu malarka umieszcza sceny rozpadu i przemocy. Te „sceny rodzajowe” ukazują koszmarną rzeczywistość i burzą nasze wyobrażenia o postępie i linearnej ciągłości.

Włączenie do wystawy prac takich artystów, jak: Mikalojus Čiurlionis (Litwa, 1875–1911), Jaroslav Panuška (Czechy, 1872–1958), Kristjan Raud (Estonia, 1865–1943) czy Teodors Ūders (Łotwa, 1868–1915) – we współbrzmieniu z twórczością Waliszewskiej – zakorzenia ich ikonografię w wiejskich sceneriach, autochtonicznych źródłach literackich, mitologiach i ludowej obyczajowości. Chociaż wielu twórców prezentowanych w „Opowieściach okrutnych” wyjeżdżało po naukę i kontakty towarzyskie z rodzinnych miejscowości do kulturalnych metropolii takich, jak Petersburg, Paryż czy Drezno, to wypracowali własne języki i tradycje artystyczne, które wywarły wpływ na tworzenie się nowych stylów w Kijowie, Pradze, Krakowie, Wilnie, Rydze, Tallinie i wielu innych miastach. Ich twórczość położyła podwaliny pod autonomiczną kulturowo i historycznie tożsamość narodów, które na przełomie XIX i XX wieku pozostawały pod rządami wielkich imperialnych mocarstw.

W przypadku polskiego symbolizmu Waliszewska odrzuca współczesny pogląd, który przypisuje jego twórcom anachroniczność, przesadną figuratywność i dekoracyjność. Sama nawiązuje do takich artystów, jak: Bolesław Biegas (1877–1954), Mieczysław Jakimowicz (1881–1917), Edward Okuń (1872–1945), Jan Rembowski (1879–1923), Marian Wawrzeniecki (1863–1943) i Witold Wojtkiewicz (1879–1909) jako swoich najważniejszych poprzedników, którzy zasługują na to, by historia sztuki przyjrzała się im na nowo. Odważny formalizm i przystępność symbolistycznego stylu umożliwiły jego przenikanie do szerokiej sfery wizualnej – zdominował on okładki książek, ekslibrisy, winiety, scenografię teatralną, wzory medali i banknotów. Echa tej masowej obecności w kulturze w początkach XX wieku odzywają się w sposobie, w jaki sztuka Aleksandry Waliszewskiej przekracza dzisiejszy kontekst muzealny. Twórczość artystki znajduje swoich odbiorców niezależnie od niego, drogą alternatywną przez popularne platformy takie, jak Instagram, a także okładki książek i płyt, t-shirty, tatuaże i inne powszechnie dostępne nośniki.

Aleksandra Waliszewska (ur. w 1976 roku w Warszawie) jest absolwentką Akademii Sztuk Pięknych w Warszawie. Przyszła na świat w rodzinie o wyjątkowych tradycjach artystycznych, jest czwartym pokoleniem kobiet-twórczyń. Jej prababka Kazimiera Dębska to znana autorka bajek dla dzieci. Babka – rzeźbiarka Anna Dębska – zasłynęła po wojnie jako twórczyni ekspresyjnych przedstawień zwierzęcych. A matka, Joanna Waliszewska, to również profesjonalna artystka. Ze względu na swój szczególny rodowód w linii żeńskiej Waliszewska od najmłodszych lat chłonęła rozmaite metody opowiadania historii poprzez obrazy. Wystawa „Opowieści okrutne” to pierwszy publiczny pokaz, na którym przykłady ich dzieł prezentowane są obok siebie.

Artystka sytuuje się poza polem debaty sztuki współczesnej – tworzy odważne, nastrojowe obrazy, które przemawiają nie tylko do tradycyjnych widzów muzeów i galerii, ale także odbiorców muzyki niezależnej i kultury masowej. Ze swojej warszawskiej pracowni Waliszewska dociera do olbrzymiej międzynarodowej publiczności urzeczonej narracjami zawartymi w jej sztuce. Dzięki tak pokaźnemu śladowi cyfrowemu jej twórczość znajduje się na styku z popkulturą i gości na przykład na okładkach płyt – muzycy widzą w jej sztuce swoisty urok właśnie dlatego, że stanowi wgląd do innego świata. Urzekający anachronizm wizualnego wszechświata Waliszewskiej uczynił z niej postać kultową, a przystępność jej malarstwa wykracza poza elitarne odniesienia kulturowe, którymi się ono karmi.


Artystki i artyści prezentowani na wystawie

Aleksandra Waliszewska
Maria Anto, Bolesław Biegas, Wanda Bibrowicz, Erna von Brinckmann, Bernhard Borchert, Mikalojus Konstantinas Čiurlionis, Frans Crabbe van Espleghem, Anna Dębska, Kazimiera Dębska, Emīlija Gruzīte, Marian Henel, Mieczysław Jakimowicz, Marcė Katiliūtė, Theodor Kittelsen, Erich Kügelgen, Konstanty Laszczka, Bronisław Linke, Mykoła Muraszko, Teofil Ociepka, Edward Okuń, Jaroslav Panuška, Juozas Pjaulokas, Aleksander Promet, Jewmen Pszeczenko, Kristjan Raud, Vaclovas Ratas-Rataiskis, Jan Rembowski, Hugo Simberg, Gustavs Šķilters, Karel Šlenger, Nikolai Triik, Teodors Ūders, Vitkauskas, Joanna Waliszewska, Marian Wawrzeniecki, Witold Wojtkiewicz, Andrzej Wróblewski, Rihards Zariņš, Bogdan Ziętek, Antanas Žmuidzinavičius, Stefan Żechowski

•••

Жорстокі розповіді. Александра Валішевська і символізм Сходу та Півночі


Жорстокі розповіді – це подорож у фантастичний візуальний всесвіт Александри Валішевської. Понад двісті представлених робіт висвітлюють творчість художниці у діалозі з неприсутніми у західному каноні символістами з Польщі, країн Балтії, Чехії та України. Це дозволяє поглянути ширше на казкові мотиви, апокаліптичні сценарії та насичені значенням балтослов’янські пейзажі, якими захоплюється Валішевська: болота, похмурі лісові хащі, загублені автостради та понурі передмістя. В основі візуальних розповідей мисткині лежить метафора, яка апелює до первинних емоцій – любові, бажання, неспокою та страху смерті.

Кураторки виставки Елісон М. Джінґерас та Наталія Сєлевич надали цій першій та найбільшій презентації значного доробку Валішевської форми нестандартної монографії, інспірацією якої став передовсім домодерний мистецький канон, що становить скелет творчого уявлення малярки. Жорстокі розповіді задумано як візуальне генеалогічне дерево мисткині, на якому неймовірна іконографія Валішевської отримала вигаданий історичний родовід. Виставка зосереджується на прагненні до звільнення з-під режиму реалізму та натуралізму, що притаманно і мисткині, і символістам. Завдяки запропонованому кураторками широкому охопленню теми Розповіді є своєрідною «виставкою у виставці» і вимагають більш інклюзивного погляду на символістський рух, який доповнено митцями з країн Балтії та Східної Європи.

Символізм виокремився як мистецький напрямок «щодо відчуття належності до світу, що потопає, до останнього покоління в довгому ланцюжку послідовних минулих» , а також декадентська відповідь на грядущий занепад давнього звичаю. Цей радше понурий світогляд резонує з нашою неспокійною епохою, у якій завдяки Валішевській ці ідеї відроджуються у ХХІ ст. У час сьогоднішніх великих змін неповторний погляд художниці на символізм озброює його мовою та естетикою, завдяки яким вона може придивитися до найглибших людських занепокоєнь.

Видається, що творчістю Валішевської, як і картинами її попередників, керує логіка снів. Постійні мотиви її робіт – це конфлікти на фізичному та сексуальному фоні, стосунки між видами, вампірична поведінка, ураження та гібридність людського тіла. Художниця послідовно досліджує психоделічну та готичну атмосферу різних топографій. В ідилічному пейзажі малярка зображає сцену розкладання та насилля. Ці «видові сцени» показують жахливу реальність і руйнують наше уявлення про розвиток і лінеарну неперервність.

Представлення на виставці праць таких митців, як: Мікалоюс Константінас Чюрльоніс (Литва, 1875–1911), Ярослав Панушка (Чехія, 1872–1958), Крістіан Рауд (Естонія, 1865–1943) чи Теодор Удерс (Латвія, 1868–1915), у співзвучанні з творчістю Валішевської закріплює їхню іконографію у сільських декораціях, автохтонних літературних джерелах, міфологіях та народних звичаях. Хоча багато хто із митців, представлених на Жорстоких розповідях, виїжджали з рідних місць на навчання та для налагодження товариських зв’язків до таких культурних метрополій, як: Петербург, Париж, Дрезден, однак вони створили власні художні мови та традиції, які вплинули на виникнення нових стилів у Києві, Празі, Кракові, Вільнюсі, Ризі, Талліні та багатьох інших містах. Їхня творчість заклала підвалини автономної культурної та історичної ідентичності народів, які на зламі ХІХ та ХХ ст. перебували під владою могутніх імперських держав.

Щодо польського символізму, Валішевська відкидає сучасний погляд, що приписує митцям анахронізм, надмірну образність та декоративність. Вона сама звертається до таких митців, як: Болеслав Беґас (1877–1954), Мечислав Якимович (1881–1917), Едвард Окунь (1872–1945), Ян Рембовський (1879–1923), Мар’ян Вавженецький (1863–1943) i Вітольд Войткевич (1879–1909) як до своїх найважливіших попередників, які заслуговують, щоб історія мистецтва по-новому поглянула на них. Відважний формалізм і доступність символізму дали можливість проникнення його до широкої візуальної сфери – він став домінантним на обкладинках книжок, на екслібрисах, віньєтках, в театральних декораціях, на зображеннях на медалях та банкнотах. Відлуння цієї масової присутності у культурі початку ХХ ст. відображається у тому, як творчість Александри Валішевської виходить за рамки сучасного музейного контексту. Творчість мисткині знаходить своїх реципієнтів альтернативними шляхами незалежно від нього, за допомогою таких популярних платформ як Інстаграм, а також обкладинки книжок і платівок, футболки, татуювання та інші доступні всюди, масово відтворювані носії.

Александра Валішевська (нар. 1976 року у Варшаві) випускниця Варшавської академії мистецтв. Вона прийшла на світ у родині з винятковими мистецькими традиціями і є четвертим поколінням жінок-мисткинь. Її прабабуся Казимира Дембська – відома авторка казок для дітей. Бабуся, скульпторка Анна Дембська, після війни прославилася як творець експресивних зображень тварин. А мати, Йоанна Валішевська, також професійна художниця. З огляду на свій особливий родовід по жіночій лінії Валішевська з раннього віку вбирала різні методи розповідання історій через картини. Виставка Жорстокі розповіді – це перша публічна експозиція, на якій взірці їхніх творів презентують поруч.

Художниця позиціонує себе поза межами дискусій про сучасне мистецтво. Вона створює сміливі, настроєві картини, які сприймає позитивно не тільки традиційна авдиторія музеїв та галерей, але також реципієнти незалежної музики та масової культури. Зі своєї варшавської майстерні Валішевська потрапляє до величезної міжнародної авдиторії, яка захоплена нарраціями, вираженими у її творчості. Завдяки помітному цифровому сліду у її творчості вона перебуває на перетині попкультури і присутня, наприклад, на обкладинках платівок – музиканти бачать у її творчості своєрідну привабливість саме тому, що вона відкриває неймовірний погляд на інший світ. Захопливий анахронізм візуального всесвіту Валішевської зробив з неї культову постать, а доступність її малярства виходить за межі елітарних культурних референцій, якими воно живиться.


ХУДОЖНИЦІ ТА ХУДОЖНИКИ, ПРЕДСТАВЛЕНІ НА ВИСТАВЦІ

Александра Валішевська
Марія Анто, Болеслав Беґас, Ванда Бібрович, Бернхард Борхерд, Ерна вон Брінкман, Мар’ян Вавженецький, Йоанна Валішевська, Віткаускас, Вітольд Войткевич, Анджей Врублевський, Емілія Грузіте, Анна Дембська, Казимира Дембська, Франс Краббе ван Есплегем, Стефан Жеховський, Антанас Жмуйдзінавічюс, Ріхард Зариньш, Богдан Зєнтик, Марс Катіліуте, Теодор Кіттельсен, Ерих Кюгельген, Костянтин Лащка, Броніслав Лінке, Микола Мурашко, Едвард Окунь, Теофіл Оцєпка, Ярослав Панушка, Александер Промет, Євмен Пшеченко, Юозас П'яулокас, Вацловас Ратас-Ратайскіс, Крістіан Рауд, Ян Рембовський, Гуґо Сімберг, Ніколай Тріїк, Теодор Удерс, Мікалоюс Константінас Чюрльоніс, Густав Шкілтерс, Карел Шленгер, Мечислав Якимович

Kuratorki
Alison M. Gingeras, Natalia Sielewicz

Produkcja
Maria Nowakowska
współpraca: Maja Łagocka, Aleksandra Nasiorowska

Projekt architektoniczny
Tomasz Chmielewski, Magdalena Romanowska

Identyfikacja wizualna
Anna Goszczyńska
OKI OKI Studio

Kwerendy
Łukasz Kozak, Jacek Staniszewski

Redaktorka prowadząca
Aleksandra Urbańska

Komunikacja
Marta Bartkowska, Józefina Bartyzel, Aleksandra Długołęcka, Anna Szałas, Aleksandra Urbańska, Iga Winczakiewicz

Tłumaczenia
Mariya Redkva

Korekta angielska
Graham Crawford

Koordynacja programu publicznego
Paweł Nowożycki

Edukacja
Dominika Jagiełło, Marta Przybył, Petra Skarupsky, Aniela Trojanowska, Katarzyna Benda, Bernard Wnuk, Cezary Wierzbicki, kolektyw Blyzkist

Biogramy artystów
Wiktoria Orzechowska

Muzeum Dostępne
Marta Przasnek

Konserwacja
Joanna Dziewanowska-Stefańczyk, Julia Kłosińska, Michał Kożurno

Realizacja wystawy
Zespół realizacji wystaw MSN

Przewodnik po wystawie
www.waliszewska.artmuseum.p

Opracowanie graficzne wystawy
OKI OKI Studio

Projekt strony internetowej
Huncwot

Współpraca
Michał Bachta, Agata Górska-Campagno, Meagan Down, Agnieszka Jędrzejczyk, Maciej Janicki, Artur Jeziorek, Kamil Jóźwik, Andrzej Kowalski, Maciej Kropiwnicki, Anna Nagadowska, Jarosław Paruch, Sylwia Radzikowska, Anna Ragan, Dagmara Rykalska, Eliza Sasak-Maciejczyk, Marcin Smyk, Katarzyna Szotkowska, Olga Szeluga, Agnieszka Tarasiuk-Sutryk

Podziękowania
Tomasz Bardamu, Artur Grucela, Ania Goszczyńska, Joanna Tabor (Katedra Językoznawstwa Ogólnego, Migowego i Bałtystyki Uniwersytetu Warszawskiego)

Podziękowania dla Heleny Czerneckiej za wsparcie finansowe programu publicznego.

 

Zobacz także: