Być bliżej. (Nie)dostępność migrantów i migrantek do kultury
Grupa Blyzkist
ilustracja: Kaja Kusztra
Muzeum Sztuki Nowoczesnej w Warszawie zaprasza na debatę w ramach 12. edycji festiwalu WARSZAWA W BUDOWIE. „Coś wspólnego", realizowaną w ramach pracy badawczej grupy Blyzkist.
Bariery językowe, problemy z dokumentami i alienacja - to codzienne doświadczenia ukraińskich migrantek i migrantów po przyjeździe do Polski. Czy instytucje kultury mogą być miejscem schronienia dla obcokrajowców, zwłaszcza, gdy prezentują siebie jako miejsca dialogu i tolerancji?
Wspólnie zastanówmy się, na ile instytucje kultury mogą być miejscami otwartymi i przyjaznymi dla migrantów i migrantek. Jak możemy sprawić, aby osoba wchodząca do galerii czy muzeum poczuła się mile widziana, bez względu na jej pochodzenie czy język, którym się posługuje? Dlaczego ważne jest dla instytucji kultury, by opiekować się „niewidzialną” publicznością?
W debacie wezmą udział pracownicy i pracowniczki państwowych instytucji kultury, badaczki oraz organizatorki wydarzeń kulturalnych.
Debata będzie prowadzona w języku polskim z tłumaczeniem na język ukraiński.
Link do spotkania w aplikacji ZOOM: https://us02web.zoom.us/j/85851923742?pwd=U1Bud01mY2VxMkhYSVdwaVNJaTRTQT09
ID spotkania: 858 5192 3742
hasło: WWB12
Debata będzie transmitowana na profilu Muzeum na Facebooku.
***
Музей сучасного мистецтва в Варшаві запрошує на зустріч у рамках 12-го фестивалю ВАРШАВА В БУДОВІ “Щось спільне”, організованою дослідницькою групою BLYZKIST.
Мовні бар’єри, проблеми з документами та відчуження – це все перешкоди, з якими щодня стикаються українські мігранти і мігрантки, приїжджаючи до Польщі. Чи можуть культурні установи стати притулком для людей, які приїжджають з інших країн, оскільки вони представляють себе місцями діалогу та толерантності?
Разом ми подумаємо, якою мірою заклади культури можуть бути відкритими та дружніми місцями для мігрантів та мігранток. Як справиті, аби людина, яка заходить до галереї чи музею, чулася комфортно незалежно від свого походження чи мови, якою вона послуговується? Чому для культурних установ важливо стежити за «невидимою» аудиторією?
У бесіді візьмуть участь працівниці державних закладів культури, дослідниці та організатори культурних заходів.
Бесіда відбудеться польською мовою з перекладом на українську. Найближчим часом з'явиться посилання (на платформі Zoom). Трансляція буде доступна також на фейсбуці Музею.
Maria Beburia
(ur. w 1997 r. w Odessie w Ukrainie) – studentka Uniwersytetu Warszawskiego (Instytut Kultury Polskiej), absolwentka studiów kulturoznawczych na Uniwersytecie SWPS. Od 2014 roku mieszka w Warszawie. Pracuje w dziale edukacji Muzeum Sztuki Nowoczesnej w Warszawie.
Taras Gembik
(ur. w 1996 r. w Kamieniu Koszyrskim w Ukrainie) – model, stylista, performer. Współpracuje z Muzeum Sztuki Nowoczesnej w Warszawie. Oprowadza po wystawach, tłumacząc sztukę na język osobistej empatii.
Yana Kryvobok
III sekretarz Ambasady Ukrainy w Rzeczypospolitej Polskiej (Wydział kulturalny).
W latach 2017-2019 główny konsultant w Administracji Prezydenta Ukrainy.
Marta Pietrusińska
socjolożka i pedagożka, doktorka nauk społecznych, specjalizująca się w tematyce z zakresu migracji, międzykulturowości oraz edukacji obywatelskiej. Zajmuje się zagadnieniami dotyczącymi mniejszości kulturowych i religijnych, a także wykorzystaniem edukacji obywatelskiej dorosłych w procesach integracyjnych grup mniejszościowych i większościowych. Pracuje, uczy i prowadzi badania na Wydziale Pedagogicznym oraz na Wydziale Socjologii Uniwersytetu Warszawskiego. Współautorka książki "Konkultura. Wymiary uczestnictwa w kulturze młodych imigrantów z Ukrainy".
Urszula Markowska-Manista
doktor nauk humanistycznych, współczesna nomadka, prowadzi badania terenowe i partycypacyjne. Jej główna działalność naukowa koncentruje się na problematyce studiów nad dzieciństwem i młodzieżą w perspektywie międzykulturowej w różnorodnych kulturowo środowiskach. Prowadziła badania w Afryce Środkowej, w Rogu Afryki, na Kaukazie Południowym oraz wśród osób z kontekstem migracyjnym i mniejszości w Polsce. Adiunktka na Wydziale Pedagogicznym Uniwersytetu Warszawskiego. Od 2016 dyrektor programu: MA Childhood Studies and Children's Rights Free University Berlin, a od 2017 na University of Applied Sciences Potsdam. Autorka, współautorka i redaktorka naukowa 13 książek w języku polskim i angielskim.
Anna Dąbrowska
aktywistka na rzecz praw człowieka, animatorka społeczna, prezeska lubelskiego Stowarzyszenia Homo Faber, performerka. Doktorantka na Wydziale Politologii UMCS pisze rozprawę o ukraińskiej mniejszości narodowej w procesie integracji imigrantów z Ukrainy. Od 2019 roku w ramach partnerstwa Stowarzyszenia Homo Faber i Galerii Labirynt w Lublinie prowadzi program „Niewidzialni mieszkańcy”, którego celem jest opracowanie modelu włączania – standardów włączania migrantów i uchodźców mieszkających w Lublinie.
Homo Faber
lubelska organizacja pozarządowa działająca w obszarze praw człowieka od 2004 roku. Integracją cudzoziemców przyjeżdżających do Lublina zajmujemy się od 2009 roku. Nasze działania skupione pod szyldem „Witamy w Lublinie” nie były jedynie nastawione na doraźną pomoc. Poprzez stały kontakt z nowymi mieszkańcami-migrantami staraliśmy się diagnozować dostępność Lublina i na tej podstawie proponować systemowe rozwiązania — takie, które wejdą do praktyk urzędów i instytucji. I zmieniać repertuar zachowań dodając do niego dodatkowe kategorie potrzeb. Jako organizacja 3 sektora widzimy swoją rolę jako inicjatorów działań społecznie ważnych. Kładziemy nacisk na współpracę międzysektorową a nie na wyręczanie instytucji publicznych z zadań, które są w ich zakresie. Wiemy jednak, że czasem w dokonaniu zmiany niezbędna jest pierwsza iskra. I tę staramy się rozniecać.
***
Яна Кривобок
ІІІ секретар Посольства України в Республіці Польща (культурні питання). В роках 2017-2019 головний консультант в Адміністрації Президента України.
Марта Петрущінська
соціологиня і педагогиня, докторка соціологічних наук, спеціалізується у темах пов’язаних із міграцією, міжкультурною взаємодією та громадянською освітою. Займається проблематикою культурних і релігійних меншин, а також використанням громадянської освіти у інтеграційних процесах. Працює і викладає на Педагогічному відділі і Соціологічному відділі Варшавського університету. Співавторка книги “Конкультура. Виміри участі молодих мігрантів з України у культурі”.
Уршула Марковська-Маніста
доктор гуманітарних наук, сучасна кочівниця, проводить польові та партисипаційні дослідження. Її основна дослідницька діяльність зосереджена на питаннях вивчення дитинства та молоді в міжкультурній перспективі в культурно різноманітних середовищах. Вона проводила дослідження в Центральній Африці, на Африканському Розі, Південному Кавказі та серед людей з мігрантським контекстом та меншин у Польщі. Доцент педагогічного факультету Варшавського університету. З 2016 року керівник програми: магістерська програма "Дитячі студії та вільний університет прав дитини" в Берліні, а з 2017 року - Університет прикладних наук Потсдама. Автор, співавтор та науковий редактор 13 книг польською та англійською мовами.
Анна Домбровська
правозахисниця, соціальний аніматор, президента Асоціації Homo Faber у Любліні. Аспірант факультету політичних наук UMCS, пише дисертацію про українську національну меншину в процесі інтеграції іммігрантів з України. З 2019 року в рамках партнерства між Асоціацією Homo Faber та Galeria Labirynt у Любліні вона проводить програму «Невидимі громадяни», метою якої є розробка моделі інклюзії - стандартів включення мігрантів та біженців, які проживають у Любліні.
Homo Faber
люблінська громадська організація, що працює в галузі прав людини з 2004 року. Ми займаємося інтеграцією іноземців, які приїжджають до Любліна з 2009 року. Наша діяльність під назвою "Ласкаво просимо в Люблін" була зосереджена не лише на негайній допомозі. Завдяки постійному контакту з новими жителями- мігрантами ми намагалися діагностувати доступність Любліна, і на цій основі пропонували системні рішення - ті, які будуть включені в практику роботи офісів та установ, також змінити поведінковий репертуар, додавши до нього додаткові категорії потреб. Як організація 3-го сектору, ми бачимо свою роль ініціаторів соціально важливих заходів. Ми робимо акцент на міжгалузевій співпраці, а не на звільненні державних установ від їхніх завдань. Але ми знаємо, що іноді потрібна перша іскра, щоб змінити ситуацію. І ми намагаємось розпалити це.